Документальних даних про заснування села немає. Є дві версії заснування села. Перша з них: село засноване російськими переселенцями приблизно в 1875 році. Вже в 1887 році населення села - 578 чоловік. На території села був великий ліс, яким володів поміщик Мезенцев, який проживав у місті Звягелі (теперішній Новоград - Волинський). За вірність поміщику Мезенцев поселив свого прикажчика Януша на території даного села, що займало площу 2005 га.. Януш продав землю, яку купили люди з різних сіл і тому село назвали по імені Януша - Янушівка. Тільки після Великої Вітчизняної війни село переіменували на село Теньківку.
Друга з них: засновниками села стали старообрядці або старовіри. Одна їх група прибула із Польщі, з - під Сувалок, інша - з Білорусії. Вони ховалися в лісових, де не могла їх знайти всесильна рука православної та католицької церков.Люди добували руду, займалися деревообробкою, торгівлею.Цікаво, що поздовжені пили були занесені на Полісся переселенцями з Польщі, а запозичили їх у німців. Вони поклали початок селам Стара Рудня, Роботище, Марушівка, Теньківка. Хто прибув із Білорусії їх легко пізнати і зараз. Вони на півня кажуть «певень».
Перселенці в Теньківці перш за все будували землянки, потім рублені будинки. З’явились такі сім’ї як Горшкальови, Єфімови, Зайцеви, Кравцови, Лізунови, Осіпови, Тєплякови, Пугакови, Соколови. Щоб якось прокормити свої багатодітні сім’ї, ходили на заробітки на поденні роботи в сусідні німецькі колонії, в місто Новоград - Волинськ, в Житомир.
Пилка, сокіра, лопата були єдиними інструментами ті способом заробітку на життя.
Жителі Теньківки обробляли землю, ходили в білих чи сірих свитах, штани носили широкі з білого полотна, шапки баранячі, довгі бороди.В теплий період року ходили босі, а зимою взували липові лапті.
В ті часи в цих лісах було багато співучих пташок, диких звірів, було багато грибів. По гриби ходили всі. На зиму заготовляли багато сухих фруктів: чорниці, малини, вишень.А грибів за літо насушували по декілька мішків, бо сім’ї були віруючі, і додержувалися посту. Не доведи Господи, щоб хтось з’їв у піст щось м’ясне.
Люди дуже важко працювали «выматывая из себя последние жилы - и в лес, и к соседем немцам пилить продольной пилой доски, и с яблоками по ярмарках ... и даже к попу на крылос, лишь бьі прикупить земельки .А сами ходили в рубашке в заплатах, обутые в самодельные лапти. И прикуплялась земелька.Пахалась, сеялась, однако урожай выростал на ней очень жалкий, но все же выростал...»
Стримувала соціальний розвиток села релігіозна віра старовірців. їх звичай і неписані закони забороняли вступати в шлюб з людьми Іншої віри, тим паче іншої національності. Якщо в домівці старообрядців пригощали іновірця, то миски і ложки милися і зберігалися окремо. Старообрядці не вживали спортного, а в центрі Теньківки біля православної церкви вони побудували свою. Біля кожного помешкання старовірів була обов’язково невелика водойма. Святим місцем старовірів в Теньківці є кладовище, де по сьогоднішній день здійснюються поховання старообрядців, поминальні відправи та молебні за своїми звичаями.
Село до Великої Жовтневої революції мало площу близько 1500 га.: з яких 50% землі належало куркулям, 40% належало середнякам і лише 10% біднякам. В Жовтневу революцію селяни отримали 156 десятин панської землі. Першими організаторами Радянської влади на селі стали Ляшков Лаврін, Баранов Прокіп, Кузьмінський Мартин, Домославський Іван.
У 1920 році створено перший комнезам, головою якого став Осіпов Парамон Григорович. В 1924 році створена сільська рада.Головою створеної сільської ради став Кравцов І.К.. В цей час на території села Яблуне (нині Зелена Діброва) працювала польська школа. В якій навчалось 55 дітей. В 1924 році в селі Янушівка було чотири промислових підприємства. Населення села зростало, в 1927 році нараховувалось 1435 душ. В селі було 305 господарств. З метою кращої організації праці на селі було створено машинне господарство.
