Війна була найважчим випробуванням для всього радянського народу, зокрема, для трудящих Червоноармійщини. Вже в перші її дні на багатолюдних мітингах у селах, установах, підприємствах колгоспники, службовці, молодь оголошували себе мобілізованими, готовими виступити на захист рідної землі. Так, колектив робітників та інженерно-технічних працівників Червоноармійської МТС на мітингу одностайно висловив готовність стати в ряди захисників Вітчизни. До військкомату почали надходити заяви добровольців про бажання йти на фронт. За перший тиждень війни понад дві тисячі жителів району були мобілізовані й відправлені на фронт, понад тисячу чоловік стали працювати на спорудженні оборонних укріплень.
На початку липня 1941 року гітлерівці вдерлися на територію Житомирщини, і Червоноармійський район у силу обставин опинивсь в епіцентрі бойових дій. Головний удар ворожих військ був спрямований на шосе Новоград-Волинський - Житомир - Київ. Щоб позбавити ворога можливості користуватися цим шосе для наступу своїх військ на Київ підвезення боєприпасів, продовольства, командувач 5-ї армії генерал-майор М.І. Потапов прийняв рішення завдати фашистам контрудару силами 2-го стрілецького, 9, 22 і 19-го механізованих корпусів. Уранці 10 липня контрнаступ розпочався: 8-й мехкорпус почав наступати з рубежу Мирного Червоноармійська у напрямку Очеретянки, Курного, Старого Майдану, рубежу Теньківки атакував гітлерівців 9-й - мехкорпус під командуванні генерал-майора К.К. Рокосовського.
У ході контрнаступу 19-а танкова дивізія діяла на ділянках Андріївка Рудокопи, 41-а танкова дивізія - Соколів - Цвітянка, 215-а мотострілець дивізія - Цвітянка - Ягодинка. В перший день наступу вдалося захопи Житомирське шосе в районі сіл Веселе й Андріївка. 711-й мотострілецький полк визволив Стрибіж і вийшов на околицю Старого Майдану, воїни 41-ї танкової дивізії оволоділи Соколовом. 12 липня 81-й танковий полк перейшов у атаку біля с. Теньківки, а 82-й танковий полк відкинув; гітлерівців і вийшов на околицю села Березова Гать. 81-й і 41-й гаубичні артилерійські полки вміло атакували противника в напрямку Курного і завдали йому значних втрат і теж захопили шосе.
У звіті про бойові дії 5-ї армії Військовій раді Південно-Західного фронту йдеться про те, що «лівому крилу ударної групи (19, 22 мехкорпусам) вдалося в перший день, 10 липня 1941 року, захопити шосе Адамівка - Генріхівка (нині Веселе - Андріївка)... На цій лінії в основному й тривали бої протягом усього періоду з 10 до 17 липня 1941 року». Далі в документі стверджується, що з першого дня контрнаступу і до 17 липня ворог не міг використовувати Житомирське шосе. Такого успіху було досягнуто завдяки безприкладній стійкості й відвазі, масовій доблесті й мужності воїнів 5-ї армії, багато з яких полягли смертю хоробрих, навіки залишилися землі Червоноармійського району.
Особливо запеклі бої точилися протягом тижня поблизу села Андріївки. Атакам ворога не було кінця. 14 липня на шосе почала сунути чергова лавина ворожих танків, бронетранспортерів з піхотою при підтримці ворожої артилерії. Фашистські літаки скидали бомби на позиції радянських воїнів. Найважче було танкістам. Вони знищили в цьому бою 10 ворожих танків і 5 бронетранспортерів. Виняткову хоробрість виявила рота танкістів лейтенанта В.К. Бусленка. Бій тривав три дні, і, коли всі танки вийшли з ладу, за наказом командира танкісти продовжували битися із зброєю в руках у стрілецьких підрозділах, часто переходили в рукопашний бій. Прикладом для бійців 41-ї танкової дивізії був екіпаж танку Т-20 на чолі В.В. Васильовим. У бою біля Соколова його машина була підбита, загорілася, але танкісти не покинули її, вели бій до кінця, завдавали ударів по ворогу й загинули разом із танком.
На ділянці Соколів, Березова Гать, Цвітянка спільно з мотострільцями відчайдушно билися роти танкістів 81-го і 82-го танкових полків 41-ї танкової дивізії. Командир роти 82-го танкового полку молодший лейтенант Растроста чотири рази водив танк в атаку, знищив безліч військової техніки ворога, а в п'ятому бою загинув смертю героя, коли в башту машини влучив снаряд. Бойове хрещення на Червоноармійській землі одержав командир роти лейтенант В.Г. Куликов, у майбутньому Маршал Радянського Союзу.
