100 - РІЧЧЯ ХРАМУ В ЯБЛОНОМУ
08.05.1910 - 08.05.2010
Плин історії не можна зупинити, але її можна пізнати. Плин історії не можна змінити, але її досвід можна використати будуючи майбутнє. Плин історії не можна повернути, але можна зазирнути, щоб вдихнути ковток віри в Бога, надії на краще та любові до Дателя Життя; Ковток, дякуючи якому вижили наші предки.
Історія с. Яблоного (тепер Зелена Діброва) і навколишніх сіл своїми коріннями сягає XVII століття. Саме тут, де росли дубові, березові та липові гаї, де знаходилися болота та протікали струмки поселилися перші мешканці.
Після побудови греблі на р. Тні та виплавляння заліза з болотяної руди, серед дубових гаїв виникло поселення Дубиники, згодом назва поселення змінилася на Рудня Дубинники, Рудня Дубова, а зараз Стара Рудня. Коли дубові гаї у Рудні були вирубані, центром здобування дубового вугілля стало сучасне село Яблоне. На цій території росла дика яблуння, якій поселення і завдячує свою назву.
На території ж сучасного села Мирне, де добували поташ та дьоготь, розташувалося тодішнє поселення Пічки. Коли в 1861 р. відмінили кріпосне право, в Пічці почали поселятися німці, а поселення назвали Зелена Діброва. Після вирубки дубових гаїв селяни почали займатися землеробством та скотарством.
На сході Яблоного, в 90 - тих роках ХІХ століття, віруючі запрагнули побудувати храм. Односельчани Адам Башинський, Якуб Гонгало та пан Бортківський виділили частку зі своїх земель на будівництво святині та на будинок для священика.
Довгоочікуване будівництво було важким завданням, адже ще тоді, всі роботи виконувалися вручну, отож і будівництво вважалося гігантом часу. Потрібно було знайти спеціалістів, транспорт, будівельні матеріали, тощо. Не легким завданням виявилося заготовити в лісі понад 100 кубічних метрів дуба і сосни та привезти їх на місце будівництва, порізати на бруски, дошки, підготувати на оббивку всередині і ззовні будівлі та змастити їх олією і каустиком. Потрібно було ще заготовити в кар'єрі с. Варварівки Новоград - Волинського району 51 кубічний метр каменю, кіньми привезти його на місце, закупити фарбу, скло, бляху на дах та інші матеріали. Все це, крім фізичних зусиль, вимагало ще й великих коштів. Самі парафіяни продавали зерно та інше майно для того, щоб побудувати костел.
Всі праці пов'язані з будівництвом виконувалися після закінчення сільськогосподарських робіт, тобто взимку. В 1900 р. храм був здебільшого побудований та обладнаний всередині. Залишалося ще поклопотатися про дзвін, огорожу тощо. Але вже в неділі та свята прихожани мали змогу брати участь в Службі Божій, адже почали приїжджати священики, щоб уділяти Святі Таїнства, котрих так прагнув Божий Люд. Жителі сіл Яблоного, Старої Рудні, Вирубів та Мирного щонеділі поспішали до Божого храму, котрий став культурним центром округи. Саме тут вони мали можливість прийняти Таїнства, послухати Боже Слово та цікаві проповіді священиків, відпочити від повсякденного працьовитого життя та зустрітися в спільноті віруючих. Таким чином Яблоне стає центром навколишніх сіл. Згодом мешканка села Францішка Гонгало виділяє власну земельну ділянку під кладовище.
Село починає процвітати, розвивається як духовний так і інтелектуальний рівень жителів: відкриваються польська та німецька школи.
Врешті, після важкої праці парафіян, 8 травня 1910 року відбувається знаменна подія - посвячення костелу. Покровителем храму оголошується св. Йосафат, єпископ та мученик, котрий загинув борючись за єдність Східної та Західної Церкви, а настоятелем парафії, до котрої належали навколишні села: Ст. Рудня, Мирне, Вироби та Соколів був назначений отець Рушицький.
На жаль, вірні не довго могли тішитися своєю святинею, бо вже в 1926 р. Радянська влада забирає будинок священика під початкову школу, а отець змушений перейти мешкати в інший будинок біля сільського клубу. Наступні роки з 1927 по 1938, для жителів села стають роками жорстоких переслідувань і репресій. Тоді 99% жителів Яблоного становили католики Римського обряду, до того ж, польського походження. Саме це і визивало найбільшу ненависть комуністичної влади. Людей почали висилати до Сибіру, до Біломор - Балтійського каналу, в Казахстан та в Донецьку область. Багато жителів села, а саме чоловіків було розстріляно органами НКАВО. Жінок і дітей вважали за ворогів і висилали за межі області.
Село стало пусткою. Не було кому працювати в колгоспі, тому сюди з Олександрівки Новоград - Волинського району пересилають українські родини. В Яблоному закривають польську початкову школу, а Божий Храм переобладнали на сільський клуб. Але вирвати віру з людських сердець влада не здолала, і на її здивування, населення села не пішло до клубу, в якому ще до недавна відправлялася Свята Літургія.
З початком Другої Вітчизняної Війни і захопленням території німцями, село починає відновлюватися. З осені 1941 року в костелі, новий настоятель отець Янчевський відправляє Святі Меси. Костел та огорожу цвинтаря відремонтовано. В 1942 році було поставлено хрест біля костелу. До 1959 року в храмі відправляють Євхаристію та уділяють Святі Таїнства такі священики як: о. Роман Янковський, о. Станіслав Щипта, о. Декан та о. Кашуба.
В кінці 50 - тих років Радянська влада вдруге закриває костел, знімає купол, хрест переносить на цвинтар. Приміщення храму знову стає сільським клубом, куди населення і цього разу не йде. Тоді комуністична влада вирішує хитрощами змусити людей йти до переобладнаного костелу, зробивши з нього магазин.
Не зважаючи на погрози з боку влади, Божий Люд продовжує жити християнським життям, потайки молячись та віддаючи пошану Богу, котрий є Справедливим, Терпеливим та Милосердним. Католики старалися хоча б у свята брати участь в Службі Божій та хрестити дітей лише в католицькій церкві. Вірні їздили в костел в Житомир та Полонне (біля 80 км.), дякуючи чому до сьогодні в Яблоному та навколишніх селах мешкає багато католиків.
Після довгої перерви, в 1986 році до Яблоного починає приїжджати ново висвячений священик Олександр Мілевський. Розпочинається нова сторінка в історії Яблонської парафії. Спочатку Служба Божа відправлялась на вулиці біля костелу - магазину. Вірні великими громадами почали збиратися на недільну Святу Літургію. Жителі самі приносили стіл, який служив за вівтар, стільці, лавки, килими і все, що було потрібним для целебрації Євхаристії. За його ініціативою та на прохання о. Яна Пурвінського, теперішнього Єпископа Києво - Житомирської Дієцезії, віруючі розпочали клопотання, щоб відібрати у влади свій храм.
Яблоне та навколишні села починають відроджуватися, жити новим повним життям, без страху перед репресіями користати з Таїнств, приготовлятися до Таїнства Подружжя, до Першої Сповіді та Святого Причастя. На початку 90 - тих років до Першого Причастя починають приступати групи по 30 - 40 дітей, молоді, дорослих; всіх, хто раніше не мав змоги приготуватися до вищезгаданих Таїнств.
Вже за два роки від першого приїзду священика, костел вдається відібрати у влади, після чого, святиня стає власністю парафії. Магазин переносять до іншого будинку, а в храмі розпочинається генеральний ремонт. Всі стіни повністю потрібно було очистити, покрити машинним переробом, оббити ДВП, знову пофарбувати оліфою. Після чого художники з Житомира, Юлій Словінський з сином Павлом, оздобили храм гарними іконними розписами. Тоді були і вставлені нові вікна та наново побудовано в храмі «хори». Ремонт тривав більше року.
З відродженням духовного життя розпочинають відроджуватися і прекрасні християнські традиції, такі як Різдвяна Коляда. Під час коляди разом із священиком численна група прихожан відвідує домівки віруючих. По коляді ходять всі, починаючи від тих, хто вже може ходити, і закінчуючи тими, хто ще має силу ходити. А ходити приходиться багато. Незалежно від віросповідання, люди запрошують священика до своєї хати, щоб той її освятив та благословив родину.
В 1989 році о. Олександр Мілевський вступає до Товариства Католицького Апостольства, (до священиків Паллотинів), де складає перші обіти. А в 1990 році на Україну приїжджають перші Паллотини з Польщі, котрі згодом починають душпастирську діяльність в Яблонській парафії. В 1991 р. працювати на українській землі розпочинає о. Станіслав Фірут SAC, який згодом стає настоятелем в Яблоному, але проживає в Кам'яному Броді.
Після тоталітарного режиму відчувається великий брак священиків, «жнива великі, а робітників мало», саме тому в Яблонському Приході часто змінюються священнослужителі.
В 1999 р. приїздить з Польщі о. Войцех Вольгина, котрий до 2002 року продовжує душпастирську діяльність в Яблоному та Червоноармійську (районний центр в який територіально входить село Яблоне) стаючи настоятелем приходу. В цьому часі сестри Назаретанкі з Червоноармійська приїжджають катехізувати дітей та молодь.
Потім від 2002 - 2003 рр. в Яблонській парафії знову працюють оо. Паллотини, а саме о. Олександр Мілевський. Але вже в 2003 році настоятелем приходу стає дієцезіальний священик о. Микола Піщик, котрий тут перебуває близько двох років. На відміну від попередників о. Микола перебирається мешкати до Яблоного, де проживає в будинку для священика.
В 2005 році до приходу св. Йосафата приїздить о. Ярослав Палка, котрий тут працює дуже короткий час. Після від'їзду о. Ярослава, на прохання Єпископа о. Яна Пурвінського, отці Паллотини знову починають доїжджати до Зеленої Діброви (Яблоне). На початку сюди приїздить о. Олександр Мілевський, а потім приїжджають священики з Нового Завода: о. Богдан Кушнір - настоятель та о. Адам Богуш - вікарій. Пізніше до них приєднується бр. Іван Березін, котрий веде катехезу для дітей; з молоддю займається о. Богдан.
З 2007 по 2009 рік настоятелем в Яблоному є призначений о. Адам Богуш, котрий готуючись до Ювілею 100 - річчя храму розпочинає ремонт. Храм, дах та будинок для священика було пофарбовано зовнішньої сторони. Всередині храму стіни покрито новою вагонкою, також відновлено стелю, пофарбовано підлогу, зроблено новий вівтар та 12 нових лавок. Навколо святині побудовано нову огорожу, старим же плотом було огороджено цвинтар. Також було прокладено доріжку з костелу до будинку священика, де зараз проводиться катехізація для 50 дітей. З нагоди 100 - річчя влада Червоноармійського району та Теньківська Сільська Рада відремонтували дороги в Яблоному та Старій Рудні.
В серпні 2009 року, Яблонська Парафія стає філією Парафії Святої Терези від Дитятка Ісус в Кам'яному Броді. О. Володимир Осіца SAC стає настоятелем приходу, а о. Адам Богуш - вікарієм, котрий продовжує ремонт костелу і приготовляє костел до його століття. В цьому році в Парафії починають катехізувати дітей Сестри Паллотинки, котрі разом з Отцями Паллотинами приїжджають з Кам'яного Броду.
Сьогодні прихожани виражають вдячність Богу і людям, за дар збереження і відновлення цього храму з нагоди століття його існуванння.
